Львівський суд відмовив у виплаті 15 млн грн батькові прикордонника, чий син помер від інфаркту
Питання призначення одноразової грошової допомоги родинам військовослужбовців, чиє життя обірвалося внаслідок серцево-судинних захворювань під час проходження служби, залишається однією з найскладніших та найдискусійніших тем у сучасній вітчизняній юриспруденції.
Аналіз судової практики та законодавчих колізій
Нещодавнє рішення Львівського окружного адміністративного суду, котрий відмовив батькові померлого старшого солдата Державної прикордонної служби України у задоволенні позову про збільшення виплати з двох із чвертю мільйонів до п’ятнадцяти мільйонів гривень, демонструє чітку тенденцію правозастосування. Попри наявність офіційного висновку військово-лікарської комісії про те, що захворювання, яке спричинило фатальний повторний інфаркт міокарда у реабілітаційному санаторії селища Немирів, безпосередньо пов’язане із захистом Батьківщини, органи влади та суди першої інстанції часто керуються вузьким тлумаченням норм.
Самого встановлення зв’язку смерті військовослужбовця із захистом Батьківщини недостатньо для призначення його сім’ї одноразової грошової допомоги в розмірі 15 млн грн: позиція Верховного Суду.
Основні аргументи судової влади
- Відсутність прямих доказів того, що смерть стала наслідком безпосереднього поранення, контузії, травми чи каліцтва в умовах бойових дій;
- Розмежування правових режимів між загальною смертю внаслідок хвороб під час служби та класичною бойовою загибеллю;
- Застосування чинних нормативно-правових актів міністерств і відомств, які обмежують виплати за станом здоров’я спеціальними розрахунковими формулами замість фіксованої суми у п’ятнадцять мільйонів гривень.
- Первинне звернення родича до уповноваженого органу та призначення стандартної комісійної виплати;
- Ініціювання судового процесу з метою перегляду розміру компенсації з посиланням на особливий період воєнного стану;
- Отримання відмови через відсутність доведеного причинно-наслідкового зв’язку між бойовими травмами та внутрішніми патологіями організму.
Таким чином, подібні судові кейси висвітлюють глибоку системну проблему в соціальному захисті сімей захисників, адже хронічні хвороби та інфаркти, спровоковані надзвичайними психоемоційними та фізичними навантаженнями на фронті, поки що не прирівнюються автоматично до бойових втрат у контексті максимальних виплат, хоча правозахисники продовжують оскаржувати подібні рішення у вищих інстанціях.





