Ми можемо мріяти про переможний похід на схід, надихатися героїчною хорватською звитягою, але слід вже стати реалістами й зрозуміти просту річ: “хорватського сценарію” в Україні не буде.


В Югославії дев’яностих було чітко зрозуміло, хто агресор, а хто жертва. На боці Югославії були тільки відверті реакціонери на зразок Росії і Білорусі, тоді як весь демократичний світ підтримував Словенію, Хорватію і Боснію. Так, жертви, боронячи своє існування, вдавалися навіть до воєнних злочинів – після війни трибунал у Гаазі розсудив усіх, одержали своє усі. Проте під час війни весь світ вгамовував імперіалістичні апетити Югославії всіма засобами, аж до військових.
Але Хорватія, Словенія, і навіть Сербія (тоді ще Югославія) – це блохи на світовій політичній арені. Тому й стала можливою Гаага. І Україна – блоха, на яку ніхто не звертатиме уваги.
А протистоїть нам ведмідь. Його всі зневажають, гидують ним, але – бояться. І ніхто не поводитиметься з ведмедем так, як поводилися з блохою-Сербією. Поступляться інтересами України, не Росії.
І те, що вийшло у Хорватії, не вдасться Україні – цього ніхто не допустить. Ніхто не дозволить Україні вичистити Донбас і Крим так, як це дозволили Хорватії у дев’яносто п’ятому.
А наш противник для інших гравців занадто важливий, щоб пожертвувати ним заради нас. Ніхто не хоче тиснути на нього. І Гааги проти Росії не буде. Занадто багато лайна там може випливти на поверхню.
Також очевидно, що самотужки Україна не може протистояти всьому світові, якщо всі раптом вирішать тиснути на нас. Утім, самотужки Україна не може протистояти навіть сама собі.
Допомогти ж нам нема кому. Російська Федерація у захоплених водах Чорного моря захопила українські суденця і українських громадян, які перебували на службі. Ніхто не дав їй по руках, і не дасть – все обмежиться тим, що вже маємо: занепокоєнням наших “партнерів”. НАТО відмовляється від будь-якого впливу, Німеччина заявляє, що Україна мусить надати докази. Захоплені українські громадяни – це не докази, бачте…
Тому час вже відкинути солодкі мрії про “українську «Бурю»” і почати ДУМАТИ, як жити далі.
Хорвати щороку відзначають річниці операції “Буря”. Сербські й російські ЗМІ на весь світ здіймають істерію про “агресора Хорватію”, “хорватських фашистів”, які напали на беззахисних сербських селян, вирізали їх і вигнали з прадідніх осель, та ще й “готували подальший наступ на Сербію аж до Белграда”.
Почитайте дописи у Фейсбуці й полічіть заклики “зупинитися у Москві”. Україну проголосять агресором не через двадцять років, а значно раніше, ще до того, як Україні випаде шанс перемогти. Це вже відбувається – звинувачення лунають з Польщі, Угорщини, Словаччини, Чехії, багатьох інших країн, які, нам здавалося, стоять обіч нас у боротьбі з лихом рашизму.
І це тільки початок. На жаль.

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •